Вже кілька років поїздку до Крут організовує Пласт, цього року серед співорганізаторів також низка українських молодіжних організацій. Це добре, що кожен рік кількість учасників зростає, причому також і за рахунок тих, хто самочинно приєднується.

30 січня 2010 р.Б. відбудеться щорічна мандрівка до селища Крути, Ніжинського району, Чернігівської області. Докладно – тут. Туди варто з”їздити принаймні раз. І не лише молоді.

Я голосуватиму як завжди, виходячи з того, як, нмд, краще для націєдержавних інтересів українців. Для націоналістки це зрозуміло, і я не маю зараз наміру витрачати свій час та час шановних читачів на теоретичні деталі.

Цього разу вибрати було важче, ніж в середньому, – з огляду на співвідношення характеристик самих персоналій та вірогідності їх попадання в другий тур. Це вперше навіть колеги-соціологи не могли допомогти неформально – самі розводили руками.

Розрахунки різних можливих виборчих та поствиборчих комбінацій та наслідків теж не надто придалися, навіть коли я чула їх від компетентних фахівців: надто вже багато вводних “якщо”…

Розмови з однодумцями, чухання власної потилиці та посилене дослухання до інтуїції теж не давали однозначної відповіді, за кого ж все ж голосувати в першому турі. На Парламентських буде куди легше , а от зараз… Зізнаюся, що так і не визначила сама для себе, з урахуванням всіх вищевикладених прийомів, до якого з двох кандидатів більше схиляється мій розрахунок.

Адже, один з них позиціонується як націоналіст (хотілося б подивитися самій та показати іншим, скільки українців прагнуть мати свою владу), а для того, щоб на Президентських виборах міг перемогти націоналіст, треба здійснити ще багато складної роботи. Для того, щоб така робота була можлива і швидше просувалася, що сприятливіше: як зараз, з Тимошенко чи з Януковичем? Щось я не певна, між іншим, що суворіші умови зараз так прям і загартують та згуртують… Одним словом, сумніви тривали.

І нарешті сьогодні одна річ допомогла мені у моєму визначенні: я пригадала всіх людей, з ким я спілкувалася з даної теми, моїх однодумців та близьких за поглядами, соціальним статусом, духовними цінностями, культурними уподобаннями тощо. Серед них абсолютна більшість схиляються до двох, над якими я роздумувала, а також ще до однієї. Так от, я подумала: раз вже не можу визначитися, як мені голосувати, виходячи з усіх розрахунків, то з прихильниками яких кандидатів (одного з моєї двійки, у кого ще є шанс, та іншої кандидатки) я б хотіла жити в одному будинку, вулиці, місті та країні – жити сама й в майбутньому щоб жили мої нащадки.

Більшість таких людей голосуватимуть за діючого Президента. І я, мабуть, так зроблю, якщо за останні години мене нічого не переконає в більшій слушності іншого вибору. А серед своїх завдань на майбутнє додаю таке: зробити все для мене можливе, щоб частина дуже поважаних мною людей, які зараз вибрали кандидатку, наступного разу вибрали кандидата такого ж, якого виберу я. І тоді ми, разом з тими, хто й зараз голосує за націоналіста, оберемо нарешті Нашого Президента.

Світлина взята тут: http://ukranews.com/uploads/news/2009/11/25/6286be3822bf5d3303d4c000f86677ad18c7ff09.jpg

Як добре, що продовжуються вітання з Різдвом, їх не буває забагато, принаймні, як на мене.  Мені торік один професор зі штатівського ун-ру жалівся, що в них викладач не має права привітати студентів з Різдвом (до речі, там проти такого і протестують, а втиху все одно вітають ), і слава Богу, що в нас не приживаються манівцеві хвороби євро-атлантичного потоку.

Кажуть, цього року по Європах з новою силою звучали колядки, ходили колядники: великими містами, містечками та селами, родинами, дитячими гуртами, дружніми кампаніями, аматорськими колективами, в масках, з музичними інструментами, з місцевою різдвяною атрибутикою. Проти комерціалізації та вихолощення Різдва боролися вже не один рік, а тепер побільшало вертепів біля церков і у вікнах житлових будинків.

Наскільки я розумію, йдеться не стільки чи не тільки про релігійно-церковні традиції, скільки про традиції духовно-культурні, про захист та розвій свого культурно-цивілізаційного середовища, рідної ідентичності. І що цікаво: мені розповіли колеги, що у кількох європейських столицях в студентських гуртах колядників були студенти не тільки європейського походження, що в невеличкому середньоєвропейському містечку діти мусульман – місцевих працівників «синіх комірців», зустрівши однокласників-колядників, віталися, обнімалися й обмінювалися цукерками, що моїх колег вітали й дарували різдвяні сувеніри їх тамтешні колеги – буддисти, а агностики розпитували рецепт куті

Так чия це проблема, коли заважають хрести та інші зримі ознаки духовно-культурного походження, спадку та ідентичності? Можливо, це вавка в … одному місці самих тих європейців, котрі не цінують, не бережуть, не плекають та не розвивають своє? Ой, мудро наш народ каже: «не плюй в колодязь» … Злагоди відмовою від свого все одно не досягти.

Хочу побажати всім українцям знати та шанувати своє, бути справжніми господарями у своєму домі, тоді, дивись, не буде проблемою і з іншими нашими співгромадянами, які, поважаючи українські традиції, носять та співають своє, часом щось їхнє хороше поспівати ….

Де б Ви не жили (в місті, в селі) часто десь поруч живе стара людина (частіше, за статистикою, бабуся), в якої дітей нема, або вони далеко, або не надто вщасливлюють її відвідинами. Можливо, вона ще не потребує постійної допомоги купівлею батону й кефіру (хоч дуже хотілося і про таке написати в самий сніг), але якщо вона опиниться сама на Різдво, їй скоріше за все буде дуже гірко…

Можливо, вона вже заздалегідь купила нехитрі продукти, навіть може сходить в Церкву, але потім повернеться до себе, сяде за стіл, і скоро, що? Правильно, швидше за все вмикне зомбоясчик.

В пам”ять про Великого Українця:  пісня у виконанні Сергія Василюка на вірш Василя Стуса

У ЦЬОМУ ПОЛІ, СИНЬОМУ ЯК ЛЬОН.

Велика подяка авторам-виконавцям пісні і кліпу, та “Просвіті” м. Кривий Ріг!

У цьому полі, синьому, як льон,
де тільки ти і ні душі навколо,
уздрів і скляк: блукало в тому полі
сто тіней, В полі синьому, як льон.
А в цілому полі синьому, як льон,
судилося тобі самому бути,
аби спізнати долі, як покути,
у цьому полі синьому, як льон.
Сто чорних тіней довжаться, ростуть
і вже, як ліс соснової малечі,
устріч рушають. Вдатися до втечі?
Стежину власну, наче дріт, згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні -
стояти. Тільки тут. У цьому полі,
що наче льон. І власної неволі
спізнати тут, на рідній чужині.
У цьому полі, синьому, як льон,
супроти тебе – сто тебе супроти.
І кожен супротивник – у скорботі,
і кожен супротивник, заборон
не знаючи, вергатиме прокльон,
твоєю самотою обгорілий.
Здичавів дух і не впізнає тіла
у цьому полі синьому, як льон.

———————————————————————————————————-

ГЕРОЯМ СЛАВА !

Людей, думали, буде менше за минулий рік, коли був 100-літній ювілей, АЛЕ ЇХ БУЛО ЯК МІНІМУМ НЕ МЕНШЕ!

Голова ходи вже йде по Хресту, а хвіст ще біля парку Шевченка!

ПОЛОВИНА як мінімум – такі як ми, родинами, з друзями, з кумами! Всі тверезі й веселі, інтелігенції недобитої багато , вік – від тих, хто періодично їхав на копках-баранках, і до старих. Молоді море. Жодної провокації, жодної штовханини!

Традиція вже прижилася, АЛЕ КУПА ЩЕ НЕРЕАЛІЗОВАНОГО ПОТЕНЦІАЛУ – люди приходять самі, спілкуються і після закінчення “офіційної частини”, відчувається дефіцит дії “після”.

Поставила частину фото в фотоальбом групи “Спільнота українських націоналістів” Якість фоток любительська + по снігу обабіч дороги було нелегко скакати, але і з таких знімків скласти враження про ходу можна. Ой, вони стали з кінця, тобто дивитися треба починати з нижнього правого кута сторінки

Білозерська, котра знімала, здається, професійною камерою, вже теж виклала у своєму ЖЖ

1-ого січня краще не “відходити” від вчорашнього, а зібратися разом з однодумцями на “Майдані” Вашого міста чи села, щоб відзначенням ДН С.Бандери гідно розпочати новий рік.

Домовляймося заздалегідь, приходьмо родинами, з дітьми, з друзями. Можна разом вчитися співати українських героїчних пісень, ділитися домашніми пиріжками та чаєм/кавою з термосу, знайомитися, спілкуватися, домовлятися про наступні спільні справи.

Ми вже пару років в Києві так виходили. Від парку Шевченка (там спершу народ спілкується, збирається) хода йде така, що голова вже на Хрещатику, а хвіст ще біля парку. Крім учасників патріотичних організацій, приходить чимало киян дісно з рідними та друзями. На Майдані – щось типу мітингу, і знов спілкування, вже з акцентом – на тих киянах, які вийшли в центр просто так Це нагода роздати листівки, газети, тощо, дізнатися про однодумців “вживу”.

Непогано б ширити таке. Хто може, пропагуйте, пишіть, як це відбувається у Вашому місті.

Прямо зараз під моїми вікнами відбулася запекла баталія: сніжкова битва кандидатів в Президенти . З десяток школярів, з виду років 10-12, так натхненно орали, що я зацікавилася, коли почула знайомі слогани та прізвища.

Місце дії – двір київського спального мікрорайону, забудованого переважно висотками від середнього до крутішого класу, населення строкате, чути як російську, так і українську мову (в т.ч. від дітей), у 2004 році мікрорайон був майже всуціль завішаний помаранчевим.

Передплата на 2010 рік триває ще пару днів, далі виписувати можна вже з лютого.

В передплаті купа цікавих журналів (є й газети) : науково-популярних, пізнавальних, просвітницьких, про різні хоббі, дитячих (напр. патріотичні, сучасні, добрі, змістовні “Крилаті” для 6-12 річок, “Сто талантів” для підлітків).

Можливо, комусь буде зручно скооперуватися з друзями, сусідами, колегами: виписуємо кілька видань, потім читаємо-обмінюємося-обговорюємо , а ще потім деякі можна й подарувати іншим, або віддати в бібліотеку.

Передплата українського видання – це й гарний подарунок на зимові свята!